Uncategorized

«І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.» (До Римлян 8:28)

Якщо ви зауважили, в цьому вірші віруючі описані двома фразами: «люблять Бога» і «покликані Його постановою». Мова йде про тих, хто «в даний момент часу являють свою любов до Бога». Автор описує стан в якому знаходяться віруючі. Вони люблять Бога, як свого Батька. Цей стан являється результатом того, що відбулось перед цим.

Ці люди люблять Бога тому, що «вони покликані Його постановою». Дуже цікавий вислів, який часто віруючі не розуміють у всій повноті. Саме така фраза служить подальшим роз’ясненням, щоб читачі могли ясно зрозуміти, чому вони взагалі можуть любити Бога. Віра та любов до Бога в кінцевому підсумку пов’язана з Божою метою, для тих, кого Він покликав до спасіння.

Щоб пояснити фразу «Божа постанова», або «Божий декрет» автори Вестмінстерського доктринального ствердження прийшли до згоди в наступному, що «Божа постанова» – це Його предвічні цілі, які цілком узгоджені і відповідають Його мудрій волі, яка направлена на те, щоб все, що Він призначив відбулось і принесло Йому славу.

«У Нім, що в Нім стали ми й спадкоємцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї…» (Еф. 1:11).

«що нас спас і покликав святим покликом, не за наші діла, але з (волі) постанови Своєї та з благодаті, що нам дана в Христі Ісусі попереду вічних часів.» (2 Тим. 1:9)

Покликання людей згідно цієї постанови було не просто «запрошенням до спасіння» але «ефективним покликом». Він покликав нас до Себе тому, що Він так постановив.

Якщо ви народжені згори і маєте в собі свідчення Святого Духа, що ви дитина Божа – ви маєте абсолютну впевненість в тому, що це не сталось через щасливий збіг обставин або вашого рішення «віддати своє серце Богові» чи «віддати все в Його руки». Ні, абсолютно все в Його руках, ми покликані згідно Його предвічного задуму, який ніхто не може зупинити, згідно Його святого рішення, яке ніхто не може відмінити. Він покликав нас із темряви до Свого світла і тому, наше спасіння є абсолютно певним.

В посланні до Римлян 6:1-3 апостол Павло наголошує на абсолютно незбагненній для людського розуму істині: оправдання, котре отримав віруючий через віру в Христа призвело до того, що християнин поєднався із Христом, своїм Спасителем!

Автор стверджує те, що віруючий в Христа помер для гріха, він не закликає віруючих перестати грішити (це не є наказовий спосіб дієслова); він проповідує їм добру звістку про те, що вони померли для гріха (як ствердження факту, котрий говорить про стан, в якому вони перебувають). Віруючі не помирали особисто, вони померли для гріха, будучи поєднані з Христом через хрещення (поєднання через занурення в Христа).

Як стверджує Джеймс Бойс, мова йде «про дійсну участь віруючого в смерті Христа і Його воскресінні, яке виходить від таємничого союзу віруючого з Господом. Бути «у Христі» означає те, що все пережите Христом стає пережитим для віруючого: Його смерть за гріх, стала смертю віруючого; Його воскресіння стало воскресінням віруючого, його піднесення стало вознесінням віруючого».

Проблема в тому, що більшість християн сьогодні думають про Христа як про Спасителя за межами самих себе, про Спасителя «із зовні», але не як про Спасителя, який перебуває в них.

«Бо належало, щоб Той, що все ради й усе від Нього, привів багато синів у славу, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання. Бо Хто освячує, і ті, хто освячується усі – від Єдиного; тому не соромиться Він звати їх братами…» (Євр. 2:10, 11).

Пам’ятайте, ми поєднані з Христом, Його праведність стала нашою, Його життя стало нашим, тому що наші гріхи стали Його гріхами і наша смерть стала Його смертю.

Благодать «панує через праведність». По перше, варто зауважити, що інструментом або засобом панування благодаті є праведність. Тобто, царювання благодаті проявляється через праведність. По друге, мова йде про праведність від Бога, яку він злив на тих, хто вірує в Євангелію (тобто наша праведність по положенню перед Богом). Це Божий подарунок людині. Благодать виявляє своє панування, перемігши гріх. Таким чином людина вже не є засудженою перед Богом, але спроможна стояти перед Ним.

Оскільки Павло говорить про благодать, як про владу, яка панує, «праведність» тут не може бути обмежена тільки до «юридичного проголошення». Варто пам’ятати, що Божа праведність, якою він нас зодягнув, є також трансформуючою. Царство благодаті дає праведне життя. Дар праведності неминуче пов’язаний із зміною життя. Благодать не може царювати без реальної практичної, щоденної праведності.

Якщо людина знаходиться  під благодаттю, то це проявляється в її праведному житті. Не навпаки. Інколи люди говорять, що якщо ми під благодаттю, ми можемо робити все. Наше практичне впокорення царюванню благодаті приводить до того, що у всіх куточках нашого гріховного серця, благодать поширює своє царювання. Тому освячення – це царювання благодаті у вашому щоденному житті. Народжена згори людина прагне такого царювання, тому що це царювання самого Бога над її життям, Його царювання – це наше впокорення перед Ним.

Згідно із висновком апостола Павла, ми живемо в особливому часі Божої відкупної історії. На цей особливий час вказує фраза νυνὶ δέ, котра перекладається «але зараз, тепер, нині», якою Павло розпочинає 21 вірш. Хотілось би відзначити деякі особливості цієї нової епохи в історії Божого відкуплення.
1. Вона функціонує «без закону» тобто «без участі закону», «без його втручання або допомоги». Закон ніколи не був призначений для спасіння людей, про що Павло наголошує в попередньому абзаці. Зауважте, що фраза «без закону» не означає «беззаконня». Дуже часто люди думають, що якщо праведність дістається нам по благодаті, без діл закону, тоді ми на закон Божий не повинні звертати уваги взагалі. Це абсолютно неправдиве та не біблійне ствердження. Ми розуміємо, що відроджений характер людини має проявитись в її нових поступках. Тому, коли настала ера, народжений від Святого Духа християнин, бувши зодягнутим в Христову праведність, може і має виконувати Божі заповіді тому, що таке життя приносить і найбільшу славу для Бога.

2. Ця нова ера характерна особливим з’явленням «праведності Божої» (буквально «праведність, джерелом котрої є сам Бог». Праведність, котра «дієво перемінює віруючих та робить їх прийнятними для Бога»). Це не наша праведність, але праведність, котра подарована Богом людині для того, щоб Він міг прийняти людину до Себе. Як говорив Мартін Лютер це «чужа праведність».

3. Зауважте також те, що ця «праведність відкрилась, з’явилась» – це дія, за якою стоїть сам Бог (так званий в граматиці «божественний пасив»). Вона з’явилась без жодного стороннього втручання. До цього часу людство не мало жодного шляху для того, щоб бути прийнятими Богом. Ні одна спроба людини не була успішною. Тому Бог сам вирішує цю проблему людини і робить можливим її спасіння виключно по благодаті та через віру в Його Сина, Ісуса Христа, котрий звершив відкуплення.

4. Є ще одна цікава характеристика цієї епохи – про неї звіщали та свідчили «Закон та Пророки». Що хоче сказати апостол Павло? По перше, слово «свідчать» стоїть в теперішньому часі, що буквально вказує на те, що це свідчення не спало в своїй ефективності чи актуальності. «Закон і Пророки» продовжують залишатись ефективними свідками того, що праведність Бога, котра була необхідна для спасіння – з’явилась. По друге, мова йде про Старий Завіт. Напевно ви чули таке ствердження: «Старий Завіт – це закон; Новий Завіт – це благодать», воно є абсолютно не біблійним. Якщо ми сьогодні читаємо Старий Завіт і не бачимо того, як він свідкує про праведність Божу, котру отримують спасенні через їхню віру в Месію – ми не правильно читаємо Старий Завіт.